Творчi завдання

Міністерство освіти і науки України

Ново волинський електромеханічний технікум

Творчі тематичні завдання

з біології

Розробив викладач                Л. М. Харук

Нововолинськ

2003

Тема: Спадковість і мінливість

Робота 1.              Багато культурних рослин, наприклад пшениця, картопля, овес, цукровий буряк, є поліплоїдними. Вони відзначаються гарною врожайністю і стійкіші до дії несприятливих чинників, порівняно зі своїми дикими родичами. До якого виду мінливості належить поліплоїдія і чому вона підвищує продуктивність особин?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 2.             Прочитайте текст:

Люди, що зловживають алкоголем, передають нащадкам схильність до таких

захворювань, як туберкульоз, епілепсія, слабоумність. Причому ця тяжкі спадкові недуги можуть зникнути лише через декілька поколінь, що додержуються тверезого способу життя. Аргументуйте вірність наведеного твердження з точки зору сучасної цитології і генетики.

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Тема: Основи селекції і біотехнології

Робота 1.             Мул — гібрид коня і осла. Як називається тип гібридизації,

внаслідок якої було отримано мула?

Які якості, що відрізняють його від батьківських форм, має мул?

Як називається наявність цих якостей у гібридів?

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 2.             У США і Англії дуже поширений сорт помідорів, стійкий до двох вірусів. Сорт отримано шляхом схрещування дикого виду помідорів із культурним сортом. Поясніть, яке значення для селекції має збереження генів диких видів.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 3.     Відомо, що в блокадному Ленінграді працівники Інституту рослинництва дбайливо зберігали колекцію насіння зернових культур, створену М. І. Вавіловим на основі зразків, привезених із численних експедицій в країни різних географічних широт. Поясніть, в чому унікальність і цінність цієї колекції.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Тема: Розмноження і індивідуальний розвиток організмів.

Робота 1.             Більшість живих організмів розмножуються статевим шляхом. Однак для деяких з них характерне безстатеве розмноження. Чому збереглися обидва способи розмноження, але статеве в процесі еволюції органічного світу стало переважаючим?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 2.             Відомо, що вагітним жінкам небезпечно вживати різні лікарські препарати, а також алкоголь і нікотин. В який період розвитку зародка така небезпека особливо велика і чому? Як називається ця стадія розвитку зародка?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 3.             При обробці запліднених яєць пуроміцином, який гальмує синтез білка, дроблення припиняється або дуже порушується. Про що свідчить цей дослід?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Тема: Надорганізменні рівні організації живої природи

Робота 1.                       На живі організми впливають різні фактори неживої природи: світло, температура, вологість, а також склад водного, повітряного й ґрунтового середовищ. Який абіотичний фактор і чому став у процесі еволюції головним регулятором і сигналом сезонних явищ у житті рослин і тварин? Наведіть приклади дії цього фактора.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 2                        У будь-якому біогеоценозі існує рівновага між життям і смертю, між надходженням і вивільненням енергії, елементів живлення. Виходячи з цього, поясніть, яким чином забруднення токсичними речовинами чи підвищення концентрації елементів живлення порушують цю рівновагу.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 3.                       З 1600 до 1979 р. з лиця Землі зникло 63 види та 55 підвидів ссавців, в тому числі 11 % видів диких парнокопитних, 8 % сумчастих, 3 % ластоногих, 2,3 % комахоподібних тощо. Останнім часом на нашій планеті щорічно зникає в середньому по одному виду чи підвиду хребетних тварин. Поясніть цей тривожний факт.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Тема: Основи еволюційного розвитку

Робота 1.                       Під час навколосвітнього плавання Ч.Дарвін знайшов у Південній Америці скелети викопаного гігантського лінивця, схожі зі скелетами сучасних видів; виявив чотири відмінності у видовому складі фауни Північної та Південної Америки; Відзначив високий відсоток ендемізму серед птахів та рептилій Галапагоського архіпелагу. Про що свідчать ці факти? Відповідь поясніть?

                     _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 2 .                      Вивчаючи дію природного добору в природі, ботанік Цінгер виявив дві раси бур'яну погремка, що росли на скошених луках: ранньостиглу весняну та пізньостиглу осінню. Поясніть, чому у погремка виникли дві раси. Про яку форму добору йдеться в цьому разі?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 3.                       Стрілиця, що росте у водоймах та по їх берегах (мал.), має досить широку норму реакції, внаслідок чого у неї є три модифікації листів: повітряні, плавальні та підводні. Поясніть, що відбуватиметься з нормою реакції даної ознаки у стрілиці, якщо клімат стане сухішим і водойми пересохнуть. Про яку форму добору йтиметься у цьому разі?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 4.             Поясніть один із постулатів теорії макроеволюції, згідно з яким

                              еволюційний процес не має направленого характеру і ніколи

                              не досягає кінцевого результату, тобто завершення.

                 ______________________________________________________

                                        ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

                                       

Робота 5.             Доведіть, що наявність аналогічних і гомологічних органів свідчить на користь еволюції.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Тема: Історичний розвиток і різноманітність органічного світу.

Робота 1.                       Що відбивають ряди різних викопних форм? Чому їх називають філогенетичними?. Наведіть приклад.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 2.                       Поясніть з огляду на історичний розвиток материків схожість фауни Неоарктичної і Палеоарктичної зоогеографічних зон та відмінність видового складу фауни Австралійської області. Назвіть відомих вам тварин, які живуть в цих зонах.

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 3.                       Масове застосування інсектицидів розпочалось у 50-х роках нашого-століття. До 1964 р. було вже відомо близько 40 видів комах, стійких до різних інсектицидів, з них 30 видів шкідники сільського господарства.Про що свідчить цей факт?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Робота 4.                       Чому поява людини стала провідним фактором розвитку життя на Землі в кайнозойську еру?

                              __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

НЕОБХIДНИЙ МIНIМУМ ЗНАНЬ

НЕОБХІДНИЙ МІНІМУМ ЗНАНЬ

З ПРЕДМЕТУ “БІОЛОГІЯ”

1.   Визначення біології як науки.

2.   Рівні організації живої природи.

3.   Основні методи біологічних досліджень.

4.   Функції води у клітині.

5.   Амінокислоти.

6.   Ферменти та їх функції.

7.   Роль вітамінів в організмі.

8.   Основні положення клітинної теорії.

9.   Методи цитологічних досліджень.

10.       Будова клітини.

11.       Поняття обміну речовин.

12.       Етапи енергетичного обміну.

13.       Поняття фотосинтезу. Рівняння фотосинтезу.

14.       Віруси та їх роль у природі і ворганізмі людини.

15.       Форми розмноження.

16.       Запліднення та його біологічне значення.

17.       Ембріональний та постембріональний розвиток.

18.       Типи постембріонального розвитку.

19.       Поняття життєвого циклу.

20.       Поняття генетики. Методи генетичних досліджень.

21.       Закони Менделя.

22.       Поняття селекції.

23.       Центри різноманітності походження культурних рослин.

24.       Поняття генетичної інженерії та клітинної інженерії.

25.       Мутація. Типи мутацій.

26.       Поняття про еволюцію.

27.       Біогенетичний закон.

28.       Ери та періоди біологічної історії Землі.

ТЕМАТИКА

ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

З БІОЛОГІЇ

1.        Визначення деяких органічних молекул та їх властивостей.

2.        Будова клітин прокаріотів та еукаріотів.

3.        Мітотичний поділ клітин.

4.        Будова хромосом.

5.        Вивчення мінливості у рослин. Побудова варіаційного ряду і варіаційної кривої.

ТЕМАТИКА

ПРАКТИЧНИХ РОБІТ

З БІОЛОГІЇ

1.        Розв’язування елементарних вправ з молекулярної біології.

2.        Розв’язування типових задач з генетики.

3.        Спостереження нормальних та мутантних форм дрозофіл, порівняння їх.

4.        Форми розмноження організмів та їх цитологічні основи.

5.        Ембріогенез хордових.

Словник основних біологічних термінів

Словник основних біологічних термінів

Автотрофи — організми, які синтезують із неорганічних сполук органічну речовину з використанням енергії сонця (геліотрофи) або енергії, яка звільняється при хімічних реакціях (хемотрофи). До автотрофів належать зелені рослини і невелика група мікроорганізмів.

          Активний центр — ділянка молекули фермента, у якій відбувається зв’язування субстрату.

          Алкаптонурія — Спадкове захворювання обмінного характеру, внаслідок якого в клітинах не синтезується фермент, який розщеплює алкаптон, і він накопичується в сечі.

          Алель — один з можливих станів гена, наприклад, домінантний або рецесивний

          Алостеричний центр — ділянка молекули фермента, взаємодія якого з кінцевим продуктом у ланцюгу реакцій подавляє активний центр фермента.

          Амітоз — поділ ядра шляхом перешнурування без утворення веретена поділу.

          Амфіміксис — розмноження організмів за допомогою процесу запліднення.

          Анфроцей (від грец. Андрос — чоловік і ойкос — дім, оселя) — сукупність тичинок у квітці. Тичинка складається з тичинкової нитки і пиляка, у якому формуються пилкові зерна (чоловічі гаметофіти). Пилкове зерно має таку будову: ззовні вкрите товстою оболонкою — екзикою, під якою знаходиться тонка оболонка — інтина; всередині — одна (у покритонасінних) або декілька ( у голонасінних) вегетативних клітин, з яких формуються пилкові трубки і одна генеративна клітина, при поділі якої утворюється два спермії, що несуть при заплідненні ознаки чоловічої статі. Тичинки можуть бути вільними — А. (напр., у гороху 1 тичинка вільна, а 9 зрослися основами тичинкових ниток) або повністю зростатися між собою — А. Однобратній (напр., у мальви).

          Анафаза — стадія поділу клітини, в процесі якої нитки веретена сприяють переміщенню дочірніх хромосом до плюсів.

          Анімальна півкуля — пігментова поверхня яйцеклітини.

          Аномалії — відхилення від норми в структурі і функціях різних живих систем.

          Апоміксис — розмноження організмів без запліднення.

          Апофермент — білкова частина фермента.

          Ареал — область поширення: 1) будь-якої систематичної групи організму — виду, роду, родини і т.д.; 2) певного типу біотичних угрупувань; 3) подібних умов існування.

          Аск — орган статевого спороношення аскоміцентів (сумчастих грибів) у вигляді мішковидної, циліндричної, булавовидної або круглої клітини. В А. Розвиваються аскоспори.

          Асиміляція — одна із сторін обміну речовин, споживання і перетворення речовин, які поступають у організм, у власне його тіло  (протоплазма клітини) або відкладання запасів, завдяки чому відбувається накопичення енергії.

          Аутбридинг — схрещення неспоріднених організмів, зокрема й приналежних до різних порід, сортів або видів. А. Веде до явища гетерозису.

          Аутосома — хромосома, морфологічно ідентична зі своєю гомологічною парою. Всі звичайні нестатеві хромосоми.

          Базальний — основний, той, що належить до основи, розміщений біля основи, спрямований до неї.

          Бактеріофаги, фаги — бактеріальні віруси, що спричиняють лізис ( розчинення) бактерій та інших мікроорганізмів.

          Бактеріохролофіли — зелені пігменти пурпурових бактерій і зелених бактерій, здатних до фотосинтезу.

          Беккрос, зворотне схрещування — схрещування гібрида першого покоління (F1) з однією з батьківських форм.

          Бентос — сукупність організмів, що живуть на дні й у ґрунті. Розрізняють фітобентос і зообентос.

          Бівалент — комплекс з пари сполучених (кон’югуючих) гомологічних хромосом. Виникає у мейозі. Число бівалентів дорівнює числу хромосом гаплоїдного (одинарного) хромосомного набору.

          Білатеральність — двостороння симетрія в організмів.

          Білковий мінімум — найменша кількість білків в їжі, необхідна для збереження азотистої рівноваги організму.

          Білковий обмін — сукупність перетворень білків та продуктів їхнього розкладу — амінокислот, що постійно відбувається в усіх організмах. Складова частина азотистого обміну та одна з найважливіших частин обміну речовин.

          Біогеоценоз — історично сформований взаємозумовлений комплекс живих і неживих компонентів певної ділянки земної поверхні, пов’язаних між собою обміном речовин та енергії. Сукупність живих компонентів Б. становить біоценоз, неживих — біотоп.

          Біокосне тіло — природне тіло, в утворенні якого беруть участь живі організми і фізико-хімічні природні ресурси (наприклад, грунт).

          Біологічна продуктивність — властивість живих організмі утворювати, перетворювати та нагромаджувати органічну речовину в екосистемах (біогеоценозах); характеризує темп утворення біомаси (на одиницю площі за одиницю часу); результатом реалізації є органічна продукція.

          Біологічна система — сукупність взаємодіючих гетерогенних елементів, що утворюють цілісний біологічний об’єкт — клітину, тканину, орган, організм, біологічне угрупування. Виникла в результаті тривалої еволюції, має ієрархічну структуру. Основні властивості Б. с.: обмін енергією та інформацією з навколишнім середовищем, саморегуляція, адаптація, самовідтворення, яке у повному прояві характерне лише деяким рівням організації життя, зокрема клітині, організму.

Біом — природне угрупування організмів, що займає достатньо великий простір і регулюється макрокліматом даного району.

          Біомаса — кількість речовини живих організмів, яка нагромаджена в популяції, біоценозі або біосфері на будь-який момент часу. Виражається в одиницях сирої або сухої маси, іноді в одиницях енергетичного еквівалента на одиницю поверхні або об’єму.

          Біосинтез — процес утворення органічної речовини в живих організмах під дією біокаталізаторів — ферментів. Складова частина обміну речовин рослин, тварин, мікроорганізмів.

          Біотип — група особин у межах місцевої популяції, які мають однаковий генотип і практично подібні за всіма ознаками.

          Біотичні чинники — сукупність чинників органічного світу (рослинність, тваринне населення, вплив людини), які визначають умови існування організмів у тій чи іншій місцевості Б. ч. виявляються у формі взаємовпливів організмів інших видів.

          Біотоп — ділянка земної поверхні (суходолу або водойми) з однотипними абіотичними умовами середовища (рельєф, грунт, мікроклімат і ін.), що її займає певне угрупування організмів (біоценоз).

          Близнюковий метод — спосіб вивчення генетики людини, який ґрунтується на спостереженні за близнятами.

          Близнята однояйцеві — одночасно народжені особини, які розвивались із різних бластомерів однієї заплідненої яйцеклітини.

          Близнята різнояйцеві — одночасно народжені особини, які розвивались із різних яйцеклітин, запліднених одночасно різними сперматозоїдами.

          Вегетативна півкуля — напігментована поверхня яйцеклітини.

          Вегетативне розмноження — тип нестатевого розмноження, при якому з частини материнського організму утворюються ідентичні йому за своїми спадковими ознаками нові особини. В основі В. р. лежить здатність організмів відновлювати органи при мітотичному поділі клітин. Відомі такі форми вегетативного розмноження: поділ, брунькування, пупкування та фрагментація — крайній вираз регенерації, коли з частини організму відтворюється цілий організм.

          Веретено поділу клітини, ахроматинове веретено — утвір, що виникає у тваринній та рослинній клітинах під час мітозу чи мейозу; бере участь у розходженні хромосом в анафазі. Складається з 2 плюсів — центріолей, що виникають при поділі центросоми, та 2 видів цитоплазматичних ниток: центральних, що зв’язують обидва полюси клітини, і хромосомальних, що з’єднують центромери хромосом з полюсом або центральними нитками. У клітинах вищих тварин, на відміну від інших тваринних, немає центросом.

          Визначення статі в генетиці — механізм, що визначає можливість розвитку особин чоловічої чи жіночої статі. Найпоширенішим є хромосомне визначення статі, що пов’язане з наявністю двох статевих хромосом і відбувається переважно в момент злиття статевих клітин — гамет (сингамне визначення статі).

          Відбитки в палеонтології — форма збереження викопних організмів, при якій залишається лише відтиск поверхні цілого викопаного організму (чи його частини) у гірській осадочній породі, де він був похований. У більшості випадків В. дає уявлення про будову частини організму.

          Взаємодія генів — взаємозв’язана дія домінантних або рецесивних алелей двох чи більше генів, які впливають на прояв однієї і тієї самої ознаки.

          Водневий показник, рН — десятковий логарифм концентрації (або активності) водневих іонів, взятий з протилежним знаком: рН = -lg[H]. B. n. характеризує кислотність розчинів. У нейтральному середовищі рН = 7, у лужному —  рН > 7, у кислому — pH < 7. Водневий показник визначають електрохімічним методом і за допомогою кислотно-основних індикаторів.

          Вторинний ендосперм — ендосперм насінини покритонасінних рослин, який утворюється в процесі подвійного запліднення із заплідненого ядра центральної клітини. В ендоспермі відкладаються запасні поживні речовини, необхідні для розвитку зародка. Розрізняють борошистий ендосперм, в клітинах якого переважають зерна вторинного крохмалю, і маслянистий, в клітинах якого переважають олії в поєднанні із запасними білками  у вигляді алейронових зерен. В наслідок обезводнення клітин при достиганні насіння ендосперм стає скловидним, твердим і навіть кам’янистим.

          Вуглеводний обмін — сукупність хімічних перетворень вуглеводів у процесі біосинтезу та проміжного обміну речовин організмів.

          Гаметогамія — злиття двох відмінних за статтю гамет. Їхні злиті ядра утворюють ядро зиготи.

          Гамети (від грец. гаметес — чоловік, гамете — дружина) — спеціалізовані гаплоїдні статеві клітини, які забезпечують передачу спадкової інформації від батьків потомкам. Чоловічі і жіночі гамети, зливаючись, утворюють зиготу з диплоїдним набором хромосом. Одинакові за розмірами і будовою гамети називають ізогаметами, а різні — гетерогаметами (напр., жіноча гамета — яйцеклітина, велика за розмірами, багата на плазму і запасні речовини, нерухлива; чоловіча — сперматозоїд, значно менша, бідна на плазму, рухлива) Термін «Г». запровадив англійський генетик В. Бетсон (1902).

          Гаметогенез — процес розвитку і формування статевих клітин — гамет.

          Гаметофіт — статеве покоління рослин, яким властиве чергування поколінь.

          Гаплоїд — клітина або організм з одинарним (гаплоїдним) набором хромосом.

          Гаплофаза — фаза розвитку організму, на якій його клітини містять гаплоїдний (одинарний) набір хромосом.

          Гаплоїдний набір хромосом — набір хромосом у клітині, у якому кожна хромосома представлена в єдиному екземплярі.

          Гемізиготність — стан організму, пов’язаний з тим, що в ньому 1 або кілька генів не мають алельних партнерів. Такими є усі гени гаплоїдних організмів та гени статевих хромосом у ряду особин гетерогаметної статі.

          Ген — дискретна одиниця спадковості, за допомогою якої відбувається запис, зберігання та передачі генетичної інформації в ряді поколінь, певна ділянка молекули ДНК у вищих організмів і РНК вірусів фагів — розташована у певному локусі (ділянці) даної хромосоми (в еукаріот) або генетичному матеріалі (у прокаріот).

          Гемофілія — спадкове захворювання, що характеризується не зсіданням крові.

          Генеалогічний метод — метод вивчення родоводів, у сім’ях яких були виявлені різні спадкові аномалії або прослідковується розвиток якої-небудь ознаки.

          Генеративні органи — органи рослин і тварин, пов’язані із функцією статевого розмноження.

          Генеалогія (родовід) — родинні зв’язки якої-небудь особини з рядом предків, прослідковування яких істотно для селекції рослин і тварин.

          Генетика (від грец. генезіс — походження) — наука про спадковість і мінливість живих організмі і методи керування ними. В її основу покладені закономірності спадковості, виявлені Г. Менделем при схрещуванні різних сортів гороху (1865), а також мутаційна теорія Х. де Фріза (1901-1903). Народження Г. відносять до 1900р., коли Х. де Фріз, К. Корренс і Є. Чермак повторно відкрили закони Г. Менделя. Залежно від об’єкта дослідження виділяють Г. рослин, Г. тварин, Г. мікроорганізмів, Г. людини і т.д., а від методів — біохімічну Г., молекулярну Г., екологічну Г. й ін. Термін «Г.» запропонував англійський генетик В. Бетсон (1906)

          Генетична інженерія — напрям молекулярної біології та молекулярної генетики, метою якого є створення організмів з новими комбінаціями спадкових властивостей, у тому числі і таких, що не трапляються в природі.

          Генетична інформація — сукупність відомостей про склад, будову і характер обміну речовин організму і пов’язані з ним функції. Закладена в ДНК та РНК (у деяких вірусів), локалізованих у хромосомах та деяких органелах (пластидах, мітохондріях, плазмідах), передається при розмноженні організмів (статевому і нестатевому), реалізується в процесі розвитку особини і проявляється у вигляді певних ознак і властивостей організму.

          Генетичний аналіз — сукупність методів вивчення спадковості організмів. Передбачає розкладання генотипу на елементи, що його складають: геном, групи зчеплення генів, гени, внутрішньогенні комплекси. Методи Г.а. (селекційний, гібридологічний, мутаційний, популяційний, цитогенетичний, молекулярно-генетичний) дають змогу встановити якісний і кількісний склад генотипу, його структуру і функціонування, взаємозв’язок генів у генотипі. Генетичний аналіз здійснюють на популяційному, організмовому, клітинному та молекулярному рівнях; проводять на соматичних та степеневих клітинах.

          Генетичний вантаж — наявність у популяції летальних або інших негативних мутацій, що виникають при переході у гомозиготний стан загибель особини або зниження їхньої життєдіяльності.

          Генетичний код — система «запису» генетичної інформації в нуклеїнових кислотах у вигляді послідовності нуклеотидів.

          Генетичний поліморфізм — співіснування в межах популяції двох або кількох різних спадкових форм, що перебувають у динамічній рівновазі протягом кількох і навіть багатьох поколінь.

          Генетичний фон (генетичне середовище) — сукупність генів, що входять у даний ген і спадково впливають на вияв даного гена у генотипі (будові і функціях організму). Оскільки Г.ф. для кожного гена характеризується індивідуальними відмінностями, то в особин з однаковими генами, що зумовлюють певну ознаку, ця ознака може виявлятись по-різному.

          Генетичні карти хромосом — схематичне зображення відносного розміщення генів, що належить до однієї пари гомологічних хромосом (групи зачеплення). Г.к.х. більшості біологічних об’єктів мають вигляд прямої лінії, а бактерій і вірусів — замкненого кільця. Відстань від нульової точки і між генами на Г.к.х. виражають у відсотках кросенговера або у морганідах, іноді (у бактерій) часовим параметром у хвилинах.

          Генокопія — генні мутації, які за своїми виявленнями подібні до соматичних модифікацій, що спричиняються зовнішніми впливами на організм.

          Геном — сукупність генів, локалізованих у гаплоїдному (одинарному) наборі хромосом еукаріотів, хромосомі прокаріотів або нуклеїнових кислотах у вірусів. Прокаріоти, віруси, гамети і спори диплоїдних організмів, а також клітини гаплоїдних організмів мають по одному Г.; соматичні клітини диплоїдних організмів — по два Г. Із збільшенням ступеня плоїдності клітин, зростає число геномів.

          Генотип — сукупність усіх генів клітини, локалізованих у ядрі (хромосомах) або у інших реплікуючих структурах цитоплазми (пластидах, мітоходріях, плазмідах). Г.— це спадкова основа організму, єдина система взаємодіючих генів, томі вияв кожного гена залежить від його генотипного середовища. Г.— носій генетичної інформації, контролює формування всіх ознак організму, тобто його фонотипу.

          Генофонд — сукупність усіх генів однієї популяції або виду організму.

          Геомерида — сукупність організмів, що населяють Землю.

          Ген мутантний — ген, у якому відбулись перебудови або порушення порядку нуклеотидів, тобто мутація.

          Ген-мутатор — ген, що збільшує частоту мутацій інших незалежних генів; може бути домінантним або рецесивним.

          Ген-оператор — ген, який розташований поряд зі структурними генами і взаємодіючий з ними, то стимулюючи, то подавляючи їхню активність.

          Ген основної дії — ген, що визначає розвиток тієї чи іншої ознаки, дія якої виявляється шляхом схрещування.

          Ген регулятор — ген, що впливає на активність структурних генів, які відповідають за синтез білків.

          Ген структурний — ген, що відповідає за синтез того чи іншого білка.

            Гени кросоверні — гени, які зазнали кросинговер з хромосомами.

          Гени-модифікатори — гени, ефект пливу яких на ту чи іншу ознаку не великий і його неможливо виявити шляхом схрещення.

          Гени некросоверні — гени, які не зазнали кросинговеру з хромосомами.

          Гетероалелізм — існування гена у двох і більше формах, що представляють видозміни різних його ділянок.

          Гетерогаметна стать — стать, яка утворює гамети двох видів.

          Гетерозигота — зигота, яка об’єднує один рецесивний, а другий домінантні алельні гени.

          Гетерозиготний організм — організм, який сформувався з гетерозиготи і дає розчеплення в наступних поколіннях.

          Гетерозис — явище підвищеної життєздатності й продуктивності гібридів порівняно з вихідними батьківськими формами. Максимальний Г. Спостерігається у гібридів першого покоління, у наступних поколіннях поступово згасає.

          Гетерохроматин — один з двох різновидів хроматину. У хромосомах гетерохроматинові ділянки розташовані здебільшого в районах центромер, містить значно менше структурних генів, ніж еухроматин.

          Гетеротроф — організм, який використовує для життя тільки або переважно (для форм із змішаним живленням) органічні речовини, утворені іншими видами, і, як правило (крім видів із змішаним живленням), нездатний синтезувати речовини свого тіла із неорганічних складових. До Г. належать усі тварини, паразитичні рослини, гриби і переважна кількість організмів.

          Гібрид — організм, що виникає від схрещування батьківських форм з різною спадковістю (генотипом), тобто в наслідок гібридизації.

          Гібридизація —  один з основних методів селекції, в основі якого лежить схрещування організмів різних ліній, родів, сортів, порід, видів, сприяючи виникненню комбінаційної мінливості новоутворень.

          Гібридологічний аналіз — метод вивчення характеру успадкування властивостей і ознак при статевому розмноженні, який ґрунтується на аналізі результатів схрещувань (гібридизації) в ряді поколінь.

          Гінецей (від грец. Гіне — жінка і ойкосон — дім, оселя) — сукупність плодолистків, що зростаючись утворюють одну або кілька маточок. Сукупність маточок, кожна з яких утворена одним плодолистком називають апокарним Г. Розрізняють А. г. простий, що складається з однієї (напр., у гороху), та складних — з кількох маточок (напр., у сусака).

          Гінецей, утворений кількома зрослими плодолистками, називається ценокарпним. Ценокарпний Г. за характером зростання плодолистків може бути: синкарпним, що утворюється кількома плодолистками, які зростаючись своїми краями (утворюється, напр., у вигляді родин лілійних, пасльонових та ін.), паракарпний — одногніздний гінецей, утворений кількома плодолистками, що зрослися своїми краями (утворюється напр., у видів рослин гарбузових, вербових та ін.) і лізикарпний — одногніздий гінецей, утворений з багатогніздого внаслідок руйнування внутрішніх переділок (утворюється напр., у видів рослин гвоздикових та ін.)

          Гіпотеза чистоти гамет — положення, згідно якого ген, який визначає розвиток ознаки, знаходиться в гаметі в єдиному числі.

          Гомогаметна стать — стать, яка утворює гамети одного виду.

          Гомозигота — зигота, яка містить обидва домінантні або рецесивні алельні гени.

          Гомозиготний огранізм — організм, який сформувався із гомозиготи і не дає у наступних поколіннях розщеплення.

          Група зчеплення — гени, розташовані в одній хромосомі, які спадкуються разом цілою групою.

          Гомоалелізм — існування гена у двох або більше формах (сайтів) і спричиняють одинаковий ефект в організмах, для нього відсутня рекомбінація генів між гомологічними алелями.

          Дальтонізм — кольорова сліпота.

          Делеція — зміна хромосома у зв’язку з втратою одного з внутрішніх (не кінцевих) її ділянок.

          Денатурація білків — зміна природних властивостей білків, спричинена зміною просторової структури і форми поліпептидних ланцюгів їхніх макромолекул. Відбувається під впливом різних фізичних і хімічних агентів. У основі Д.б. лежать зміни їхньої вторинної, третинної, четвертинної структури. Д.б. може бути зворотною (ренатурація) з відновленням первинних властивостей.

          Деспіралізація хромосом — процес розкручування хроматид під час завершення поділу клітин (мітозу та мейозу).

          Дигібрид — гібрид, що його одержують від схрещення організмів, які відрізняються двома парами неалельних генів.

          Диплоїд — організм, клітини тіла якого містять подвійний (диплоїдний — 2n) набір хромосом. Виникає після злиття гамет.

          Дигібридне схрещування — схрещування особин, які відрізняються за двома парами ознак з метою вивчення закономірностей їх спадкування.

          Дикий тип (нормальний) — сукупність ознак (зазвичай домінантних) особин, які зустрічаються в дикій природі.

          Диплоїдний набір хромосом — такий набір хромосом у клітині, в якому кожна хромосома міститься в двох екземплярах.

          Домінування — явище, при якому один з алелів у гетерозиготі (домінантний алель) подавлює (пригнічує) дію іншого алеля (рецесивний алель)

          Дуплікація — такі зміни в хромосомі, при яких яка-небудь ділянка її повторюється більше одного разу.

          Доместикація — процес одомашнення, приручення диких тварин.

          Дрейф генів — випадкова зміна генетичної структури популяцій (частоти генів або алелів), не пов’язана з дією добору, мутаційного процесу (мутагенезу) й міграції. Д.г. особливо яскраво виявляється в малих популяціях.

          Екологічні чинники, чинники середовища — елементи середовища, що здійснюють той або інший вплив на певні організми. Поділяють на абіотичні та біотичні чинники.

          Екосистема, екологічна система — біологічна система, що являє собою функціональну єдність угрупування організмів і навколишнього середовища.

          Експресивність — сукупність фенотипного вияву гена в різних особин. Е. гена залежить від взаємодії цього гена  з умовами зовнішнього середовища й генотипним середовищем.

          Еукаріоти — одноклітинні та багатоклітинні рослинні та тваринні організми, в клітинах яких є сформоване ядро.

          Еухроматин — один із двох різновидів ядерної речовини — хроматину. В генетичному відношенні активніший, ніж генохроматин, оскільки в ньому локалізована переважна більшість структурних генів, що кодують білки (або поліпептиди); втрата або зміна незначної частини Е. може спричинити порушення життєво важливих функцій клітини.

          Життєвий цикл, цикл розвитку — сукупність стадій розвитку організму між певним етапом його життя і тим самим етапом життя організму наступного покоління; для більшості організмів — від яйцеклітини до яйцеклітини наступної генерації.

          Закон чистоти гамет — у гетерозигот (Аа) гамети можуть нести тільки один з пари алелів даного гена (А чи а). Матеріальною основою є процес мейозу (встановлений Г.Менделем).

          Закон (правило) 10% — середньомаксимальний прохід з одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший її рівень десяти відсотків (від 7 до 17) енергії (або речовини в енергетичному вираженні), як правило, не веде до несприятливих для екосистеми ( і трофічного рівня, який втрачає енергію) наслідків.

          Закон (правило) одноманітності гібридів першого покоління — перше покоління гібридів у зв’язку з проявленням у них лише домінантних ознак завжди одноманітне. Цей закон також називають першим законом Менделя.

          Закон (правило) розщеплення гібридів другого покоління — у другому поколінні гібридів співвідношення особин з домінантними і рецесивними ознаками статично рівне 3:1. Цей закон також називають другим законом Менделя.

          Закон (правило) незалежного комбінування ознак, незалежного розщеплення (розподілу) — гени одної алельної пари розподіляються в мейозі незалежно від генів інших пар і комбінуються в процесі утворення гамет випадково, що веде до різноманітності варіантів їх сполучень. Закон проявляється, як правило, для тих пар ознак, гени яких знаходяться в негомологічних хромосомах. Цей закон також називають третім законом Менделя.

          Закон (правило) Копа — нові групи організмів походять не від вищих, глибоко спеціалізованих представників предкових груп, а від малоспеціалізованих форм, які зберігають еволюційну пластичність.

          Закон (принцип) незворотності еволюції (Долло) — організм (популяція, вид) не може повернутись до попереднього стану, вже здійсненого в ряді його предків, навіть повернувшись в середовище їх існування.

          Закон необмеженого прогресу — розвиток від простого до складного не обмежений — від найпростіших форм руху матерії до біологічної та соціальної його форм.

          Закон (правило) 1% — зміна енергетики природної системи в межах до 1%, як правило, не виводить природну систему із стану рівноваги (квазістаціонарного стану).

          Закон однонаправленості потоку енергії — енергія, одержана угрупуванням (біогеоценозом, екосистемою) і засвоєна продуцентами, розсіюється або разом з їхньою біомасою не обернено передається консументам першого, другого і т.д. порядків, а потім редуцентами з падінням її потоку на кожному із трофічних рівнів внаслідок процесів, які супроводжують дихання.

          Закон системогенетичний — багато природних систем (у тому числі особини, біотичні угрупування, екосистеми) в індивідуальному розвитку повторюються у скороченні ( і нерідко закономірно зміненій та узагальненій) формі еволюційний шлях розвитку своєї системної структури.

          Закон відповідності умов середовища генетичній зумовленості організму — вид організмів може існувати до тих пір і постільки, оскільки оточуюче його природне середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до його коливань. Кожний вид виник у певному середовищі, і дальше його існування можливе лише в ньому. Різка зміна середовища життя може призвести до того, що генетичні можливості виду виявляться недостатніми для пристосування до нових умов життя.

          Закон толерантності (Шелфорда) — лімітуючим чинником процвітання організму (виду) може бути як мінімум, так і максимум екологічного чинника, діапазон між якими  визначає величину витривалості – толерантності організму до даного чинника.

          Запилення — процес перенесення пилку на приймочку маточки. З. може бути двох типів: перехресне і самозапилення. Самозапилення відбувається в тому випадку, коли пилок попадає на приймочку матки цієї ж квітки (ячмінь, горох, квасоля та ін.). Самозапилення біологічно менш корисне. Перехресне запилення забезпечує більшу міцність нащадків, біологічно більш корисне і властиве більшій кількості рослин. Воно полягає в тому, що пилок з однієї квітки попадає на приймочку матки іншої квітки цієї ж рослини (гейтеногамія) або іншої рослини цього ж виду (ксеногамія). За способом перенесення пилку розрізняють: анемофілію (вітром), ентомофілію (комахами), орнітофілію (птахами), гідрофілію (водою), мірмекофілію (мурашками).

          Запліднення — процес злиття чоловічої статевої клітини з жіночою, в результаті якого утворюється зигота. Розрізняють зовнішнє З., коли статеві клітини зливаються поза організмом, у воді (напр., деякі водорості) і внутрішнє, яке відбувається всередині статевих органі материнської особини. З. забезпечує об’єднання у потомстві спадкових задатків материнського і батьківського організмів. При З. відбувається взаємна асиміляція клітин і в новоутвореній клітині виникають суперечності, що є джерелом енергійнішого розвитку нового організму, більшої його життєвості. Для покритонасінних рослин характерне подвійне З., при якому гаплоїдна яйцеклітина запліднюється одним спермієм (генеративне З.), а диплоїдне ядро центральної клітини зародкового мішка другим — (вегетативне З.). В результаті генеративного З. утворюється диплоїдна зигота, яка дає початок зародку. Внаслідок вегетативного З. виникає клітина триплоїднного ендосперму. Подвійне З. відкрив С.Г. Навашин (1857-1930) у 1898р.

          Зворотне схрещування, беккрос – схрещування гібрида першого покоління (F1) з однією з батьківських форм.

          Зигота (від грец. зиготес — з’єднані разом) — диплоїдна клітина, яка утворюється внаслідок злиття (копуляції) двох статевих клітин (гамет). Із З. формується зародок насінини. Проростаючи, З. дає новий організм. Термін «З.» запровадив англійський біолог і генетик У. Бетсон (1902р.)

          Зчеплення генів — сумісне передавання нащадкам двох або більше генів у тих самих комбінаціях, у яких вони були в батьків.

          Ієрархія — співпідрядність рівнів організації (елементів) у біологічній системі, при якій наступний рівень є домінуючим стосовно попереднього (відлік іде від нижчих рівнів до вищих).

          Ізоляція — виникнення будь-яких перешкод (бар’єрів), що обмежують можливість вільного схрещування організмів. Дія ізоляції — один із чинників еволюції.

          Імунітет — проява спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму на генетично чужорідні речовини — антигени.

          Інадаптація — непристосованість окремих груп організмів до змінених конкретних умов існування.

          Інбридинг — схрещування близькоспоріднених форм у межах однієї популяції організмів.

          Інверсія — один з типів хромосомних перебудов, що виникає при одночасному розриві хромосоми у двох точках і полягає у повороті внутрішнього її сегмента на 180°.

          Інволюція — процес часткової чи повної редукції окремих органів, що втратили в ході еволюції пристосоване значення.

          Інгібітори — природні або системні речовини, що повністю або частково пригнічують ферментивні реакції, а також інші клітинні процеси (перенесення речовин, передавання нервових імпульсів, біосинтез тощо).

          Інстинкт — сукупність природжених складних актів поведінки, що властиві тваринам даного виду і виникають як реакція на дію зовнішніх (внутрішніх) подразників.

          Інтеркінез — період між першим і другим діленням мейозу.

          Інтерфаза — стадія життєвого циклу клітини між двома послідовними мітотичними поділами.

          Інтрон — ділянка гена (ДНК) еукаріот, яка зазвичай не несе генетичної інформації, що стосується синтезу білка, кодованого даним геном, розташована між екзонами.

          Екзон — ділянка гена (ДНК), яка несе генетичну інформацію, що кодує синтез білка.

          Інцухт — схрещування близькоспоріднених організмів.

          Каріогамія — злиття ядер статевих клітин (чоловічої і жіночої гамет) в ядро зиготи, є основою процесу запліднення.

          Каріотип — сукупність хромосом клітини тіла, типова для кожного виду рослинних і тваринних організмів.

          Каротиноїди — жовті, оранжеві або червоні пігменти рослин , деяких мікроорганізмів, грибів і тварин.

          Квітка (лат. флос, грец. антос) — вкорочений видозмінений пагін, всі частини якого пристосовані до функції розмноження. К. — генетичний орган, який властивий лише покритонасінним рослинам. Типова квітка складається з квітконіжки, квітколожа, чашечки. Віночка, андроцея і гінецея. Залежно від наявності у К. тичинок і маточок розрізняють К. двостатеві, або гермафродитні (до їхнього складу входять і тичинки, і маточки (маточка) напр., у гороху, вишні) та одностатеві тичинкові, які містять лише тичинки і одностатеві маточкові, які містять лише маточку (маточки). Якщо тичинкові і маточкові квіти знаходяться на одній особині, то такі рослини називають однодомними (напр., ліщина, огірок). У дводомних рослинах маточкові і тичинкові квіти розвиваються на двох особинах (напр., верба, тополя, обліпиха та ін.)

          Клас — системна категорія (таксон), що об’єднує споріднені ряди тварин або порядки рослин.

          Клон — потомство рослинного або тваринного організму, яке утворюється внаслідок вегетативного розмноження або шляхом нестатевого поділу клітини.

          Кодомінантність — вияв обох алелей гена при одночасній присутності їх у гетерозиготи.

          Кодон — одиниця генетичного коду. Яка являє собою набір із 3 азотистих основ нуклеотидів (триплет).

          Коефіцієнт успадковуваності — величина. Що показує частку генетично зумовленої мінливості в загальній фенотипній різноманітності популяцій.

          Компартменталізація — просторовий поділ біологічних систем на частини (компартменти), в яких відбуваються певні метаболічні або інші процеси.

          Компенсаційна точка — сполучення зовнішніх умов (інтенсивності світла, температури), за яких у рослини процеси фотосинтезу і дихання повністю урівноважують один одного. При цьому у рослини не спостерігається ні збільшення, ні зменшення кількості органічної речовини, а навколишня атмосфера не збагачується ні на кисень, ні на вуглекислий газ.

          Комплементарність — явище взаємного доповнення одна одній хімічних сполук (макромолекул, молекул, радикалів), яка забезпечує зв’язок між ними на основі їхніх властивостей.

          Комплементація — спільна взаємодоповнююча дія різних генів (міжгенна комплементація) або алелів одного гена (міжалельна або внутрішньогенна комплементація).

          Конверсія генів — внутрішньогенна нерецепторна рекомбінація, тобто така, що при кросинговері у гетерозиготи  не дає двох рекомбінативних типів гамет у рівних кількостях. К.г. генів відбувається, швидше за все, внаслідок порушення копіювання при реплікації гена, в результаті чого одна ділянка копіюється двічі, а інша ні разу.

          Константні форми — стабільні форми гібридів, що не розщеплюються в наступних поколіннях.

          Консументи — організми, що живляться безпосередньо або через інші організми органічною речовиною, синтезованою автотрофами; гетеротрофи.

          Кон’югація — 1) Тип статевого процесу, властивий кон’югатам, зигоміцетам, більшості інфузорій. К. полягає у злитті двох вегетативних клітин, які на цей час функціонують як гамети (у водоростей), або протопластів двох гілок грибниці з утворенням зиготи, а в інфузорій — у тимчасовому сполученні клітини, при якому вони обмінюються частинами ядерного апарату і цитоплазми. 2) У бактерій — спосіб перенесення генетичного матеріалу від однієї бактеріальної клітини до іншої, що відбувається при сполученні двох бактерій тонким місточком. 3) К. хромосом — попарне тимчасове зближення гомологічних (парних) хромосом, під час якого вони можуть обмінюватись гомологічними ділянками.

          Кореляція — взаємозалежність між будовою та функціями клітин, тканин, органів та систем органів.

          Коферменти (коензими) — органічні сполуки небілкової природи, які разом з білковою частиною фермента (апоферментом) беруть участь у ферментативних реакціях.

          Кросинговер — взаємний обмін ідентичними ділянками гомологічних хромосом, забезпечує рекомбінацію (перерозподіл) зчеплених генів і тим самим підвищує роль комбінативної мінливості в еволюції.

          Контактний центр — ділянка фермента, до якого прикріплюється субстрат.

          Ланцюги живлення (харчові, або трофічні, ланцюги) — групи видів рослин, тварин, грибів та мікроорганізмів, пов’язані харчовими взаєминами, внаслідок чого створюється певна послідовність у передачі речовин та енергії від одних груп організмів до інших. Ланцюги живлення формувались у процесі історичного розвитку органічного світу і є однією з характеристик взаємопристосованості організмів у природі.

          Летальні гени — гени, що зумовлюють сильне зниження життєздатності організму, яке спричиняє його загибель.

          Лінія в генетиці — споріднені організми, що проходять, як правило, від одного предка або однієї пари спільних предків, розмножується статевим шляхом та відтворюють у нащадків ті самі спадкові ознаки. Розрізняють чисті лінії та інбредні. Чисті та інбредні лінії є основою для одержання високопродуктивних гібридів у рослинництві й тваринництві.

Локус хромосоми — місце знаходження гена в хромосомі.

          Макроергічні зв’язки — високо енергетичні зв’язки, багаті на енергію хімічні зв’язки, що є в сполуках, що входять до складу організмів. Розщеплення М. з. супроводиться вивільнюванням значної кількості енергії — від 29,33 кДж до 62,85 кДж на 1 грам-молекулу речовини (при розщеплюванні звичайних зв’язків вивільнюється не більше 8,4-12,5 кДж на 1 грам-молекулу речовини).

          Масовий добір — метод селекції рослин, суть якого полягає в доборі особин за фенотипом з бажаними властивостями із загальної популяції з наступним схрещуванням між відібраними рослинами, інколи в присутності вихідної популяції.

          Маточка (лат. пістіллюм) — частина квітки, утворена одним або декількома плодолистками. У М. розрізняють: нижню розширену частину, що називається зав’яззю — в ній містяться насінні зачатки; стовпчик — завужена частина, що міститься над зав’яззю і закінчується приймочкою. Коли стовпчик недорозвинений, то приймочка буває сидячою. Зав’язь у квітці порівняно з іншими частинами може займати різне положення. Виділяють верхню, нижню і напівнижню зав’язь. Форми М. досить різноманітні. Це характерна ознака виду. У квітці можуть бути одна або кілька М. Після запліднення М. перетворюється в плід.

          Мейоз — складний поділ ядра, що забезпечує зменшення (редукцію) числа хромосом удвічі, властивий всім рослинним і тваринним організмам, яким властиве статеве розмноження.

          Метаболічний фонд — сума речовин, що беруть у клітинному обміні речовин — метаболізмі.

          Мінливість — властивість організму змінювати свою морфофізіологічну організацію, що зумовлює різноманітність індивідів, популяцій, рас, а також набувати нових ознак у процесі індивідуального розвитку.

          Мінливість генотипічна — зміна ознак організму внаслідок зміни ознак генотипу.

          Мінливість індукована — зміна ознак під впливом спеціальних впливів (дій) (іонізуюча реакція, екстремальні умови і т.д.)

          Мінливість комбінована — поєднання різних алелей при статевому розмноженні, нова комбінація яких призводить до зміни певних ознак і властивостей організму.

          Мінливість модифікаційна — мінливість у проявленні генів залежно від варіювання умов середовища.

          Мінливість мутаційна — зміна властивостей і ознак організму, зумовлена зміною одного або декількох генів.

          Мінливість спонтанна — мутації, що виникають під впливом природних чинників, фізіологічних та біохімічних змін у самому організмі.

          Мітоз (каріокінез, непрямий поділ ядра) — складний поділ ядра, що забезпечує тотожний розподіл генетичного матеріалу між дочірними клітинами; спадкоємність хромосом у ряду клітинних поколінь. М. являє собою універсальний спосіб розмноження клітин з диференційованим ядром.

          Множинна дія гена — здатність одного і того самого гена впливати на формування різних ознак організму.

          Множинний алелізм — перебування гена більше ніж у двох станах (домінантний та рецесивний).

          Модифікації в генетиці — несподівані фенотипні відмінності, які спричиняються чинниками зовнішнього середовища в однакових за генетичною структурою організмів. У всіх генетично подібних особин, що зазнають того самого впливу середовища. Виникають однакові модифікації.

          Морганіда — одиниця відносної віддалі між генами. Відповідає частоті кросинговеру в 1%.

          Мутабільність — здатність гена мутувати спонтанно або під впливом мутагенних чинників.

          Мутагенез — процес виникнення спадкових змін — мутацій.

          Мутагени — фізичні та хімічні чинники, що спричиняють спадкові зміни (мутації).

          Мутації — стійкі дискретні (переривчасті) зміни генетичного апарату, що виникають раптово і впливають на ознаки і властивості організмів та вірусів, успадковуються поколіннями клітин або нащадками.

          Мутон — найменша ділянка хромосоми, зміна якої може призвести до виникнення мутації (ця ділянка відповідає одній парі нуклеотидів).

          Набуті ознаки — модифікації, що виникли під впливом зовнішнього середовища в процесі індивідуального розвитку організмів.

          Над домінантність (наддомінування) — окремий випадок переваги гетерозиготного стану алелів над гомозиготним (наприклад, АА<Aa>aa).

          Насінина (лат. семен) — генетичний орган у насінних рослин, який утворюється з насінного зачатка і містить зародок. Н. зовні вкрита насіннєвою шкіркою, яка утворюється з інтегументів насінного зачатка. Під шкіркою міститься зародок, що утворюється із зиготи, ендосперм або перисперм — тканина, в якій містяться поживні речовини, що їх зародок використовує під час розвитку. На місці відокремлення насінини від насіннєвої ніжки утворюється рубчик, поблизу якого міститься сім’явхід (мікропілярний отвір).

          Розрізняють типи Н.: насіння однодольних і дводольних рослин з ендоспермом (напр.., у моркви, конопель, жита, пшениці та ін.); насіння однодольних та дводольних рослин без ендосперму (ендосперм повністю витратився на формування зародка) із запасними речовинами у сім’ядолях (сім’ядолі)(напр.., у бобу, частухи); насіння дводольних з периспермом (запасною тканиною, що утворилась внаслідок відкладання запасних речовин у клітинах нуцелуса (напр., у чорного перцю); насіння з недорозвинутим зародком (напр., у пшінки). У переважної кількості рослин в Н. утворюється один зародок. Інколи 2 і більше зародків (поліембріонів). Вага Н. різних рослин дуже різноманітна, від сотих частин міліграм (у деяких орхідей) до 15кг (у пальми). У деяких рослин Н. оточує м’ясистий виріз, що не зростається з нею і служить для приваблювання птахів (напр., у брусники, чистотілу) — це т.зв. арилюс, який приваблює птахів. Малі за розміром вирости на Н. називаються корункулами (в них часто є олія, і її поїдають мурашки). У покритонасінних рослин Н. захована в плоді, у голонасінних — формується відкрито на лучках у шишках. Н. може розвиватись без запліднення.

          Для проростання насіння потрібні відповідні умови. Головними з яких є: вода, оскільки тканини зрілого насіння дуже обезводнені і містять лише 10-15 % вологи; повітря, яке забезпечує процеси дихання при проростанні; температура. Оптимальною температурою для проростання більшості насіння є +25…+35°С, хоча у кожного виду рослин є своя оптимальна температура. Так, наприклад, насіння конюшини проростає при +0,5°С, жита - +1°С, пшениці - +4°С, дині - +15°С, огірків - +15°С…+18°С. Світло впливає на проростання неоднозначно. Насіння більшості рослин не вибагливе до світла, проте насіння салату, тютюну проростає тільки при наявності світла, а насіння фацелії, деяких видів вероніки, навпаки, проростає лише в темноті.

          Насінний зачаток (лат. овулюм) — жіночий орган у насінних рослин, в якому формується жіночий гамет офіт, відбувається запліднення, розвиток зародка і ендосперму із якого, здебільшого після запліднення, розвивається насінина. Закладаються Н.з. у покритонасінних рослин на внутрішніх стінках зав’язі маточки. Місце закладання Н.з. називають насіннєносцем, або плацентою. До плаценти Н.з. на стінках зав’язі прикріплюється за допомогою насінної ніжки, або фунікулюса. Центральна частина Н.з. називається, нуцелусом. Зовні нуцелус вкритий інтегументами. На верхівці нуцелуса інтегументи не зростаються і залишають пилковий вхід (мікропіле). Протилежна до мікропіле частина нуцелуса називається халазою. Всередині нуцелуса утворюється зародковий мішок. За своїм положенням щодо плаценти Н.з. бувають: прямі (атропні), коли нуцелус є продовженням насінної ніжки; обернені (антропні), коли насінна ніжка з одного боку росте швидко, а з другого повільно (тоді Н.з. повертається; мікропіле буде звернутим донизу і розташоване біля фунікулюса); зігнуті (кампілотропн), коли нерівномірно ростуть не лише насінна ніжка, а й покриви й нуцелус. У цьому випадку нуцелус знаходиться біля халази.

          Кількість Н.з у зав’язі різних рослин, як правило, є спадковою ознакою. У пшениці, жита, соняшника зав’язь містить лише один Н.з, у яблуні — десять, у бавовника — кілька десятків, у маку — кілька тисяч.

          Незамінні амінокислоти — необхідні для нормальної життєдіяльності організму людини і тварин амінокислоти, які не синтезуються в ньому або утворюються в дуже обмеженій кількості. До незамінних амінокислот належить треонін, валін, лейцин, ізолейцин, лізин, триптофан, фенілаланін, метіонін.

          Нестатеве розмноження — процес відтворення нових особин без участі статевих клітин (гамет) та без запліднення. При нестатевому розмноженні новий організм розвивається з однієї або групи соматичних клітин. Основні типи нестатевого розмноження — спороутворення та вегетативне розмноження. Н.р. обмежую спадкову різноманітність нащадків, оскільки вони в основному ідентичні, або створює необмежені умови для збільшення чисельності нащадків з подібною спадковістю.

          Несхрещуваність — неможливість одержання нащадків при схрещування або неможливість схрещування систематично віддалених форм (при міжвидовій, міжродовій та ін. гібридизації).

          Норма реакції у генетиці — діапазон модифікаційної мінливості організму. Залежить від умов зовнішнього середовища, в яких відбувається реалізація генетичної інформації. Закладеної в генотипі. Від цих умов залежить поява, зникнення або ступінь виявлення ознаки.

          Нуклеоль — постійна складова ядра рослинних і тваринних клітин (те саме, що й ядерце).

          Нуклеоплазма, каріоплазма, ядерний сік — це структурований вміст клітинного ядра, відмежований ядерною оболонкою від цитоплазми.

          Нуклеопротеїди — комплекси нуклеїнових кислот з білками. Є основним компонентом багатьох біоструктур — хромосом, рибосом, вірусів, інформосом.

          Нулісомія — відсутність і організмі або клітині в диплоїдному хромосомному наборі пари гомологічних хромосом. Такий організм або клітину називають нулісоміком.

          Обмін енергії в організмі – сукупність окислювально відновних пертворень органічних речовин, які виникають у процесі обміну речовин у клітинах, спричиняють трансформацію їхньої потенційної енергії в енергію макроергічних зв’язків аденозин фосфорних кислот.

          Обмін речовин, метаболізм — закономірний порядок перетворення речовин і енергії в живих системах, спрямований на їх збереження і само відтворення, основна ознака живої матерії.

          Окислення біологічне — каналізований ферментами та дихальними пігментами процес переносу електронів або атомів водню від донорів (відновлювачів) до акцепторів (окислювачів). Донором електронів можуть бути різноманітні органічні сполуки ( у фото синтезуючих організмів донором електронів є вода й іноді сірководень). Акцептором електронів може бути кисень (за аеробних умов) та певні органічні сполуки (за анаеробних умов), а також СО2 ( у фото синтезуючих організмів).

          Окислювальне фосфорилювання — біосинтез аденозинтрифосфорної кислоти, або АТФ, з аденозинтрифосфорної кислоти та фосфорної кислоти за рахунок енергії окислення молекул органічних речовин. Здійснюється ферментним комплексом — АТФ-синтетазною системою, яка може каталізувати і зворотну реакцію — розщеплення АТФ.

          Окислювально-відновні реакції — реакції, в процесі яких відбувається перенесення електронів від донора (відновника) до акцептора (окисника). При окисленні відбувається втрата електрона, а при відновленні — придбання його.

          Онкотичний тиск, колоїдно-осмотичний тиск — частина осмотичного тиску, що створюється високомолекулярними компонентами (наприклад, білками) розчину.

          Онтогенез — індивідуальний розвиток особини (організму) з моменту зародження до природної смерті або до припинення існування одноклітинного організму в результаті поділу. Онтогенез взаємозв’язаний з історичним розвитком організмів — філогенезом.   

          Оператор — ділянка ДНК, що безпосередньо прилягає до ділянки структурних генів, регулює функціональну активність оперона. Оператор не несе в собі інформацію про структуру будь-якого білка або РНК, а лише здатний пізнавати й приєднувати до себе білки-регулятори, які є продуктами спеціальних генів регуляторів.

          Оперон — ділянка ДНК, що складається з регуляторних елементів (промотора і оператора) та структурних генів, детермінує синтез білків-ферментів, що потрібні для здійснення ланцюга послідовних біохімічних реакцій в організмі.

          Оплодень, або перикарпій — частина плоду в покритонасінних рослин, що утворюється зі стінок зав’язі і оточує насіння (насінину). О. складається з трьох основних шарів: зовнішнього — екзокарпію, середнього — мезокарпію і внутрішнього — ендокардію. Екзокарпій захищає внутрішній вміст плоду від різних впливів. На ньому утворюється кутикула, волоски, волосків наліт тощо. Мазокарпій розміщений між екзокарпієм і ендокарпієм. У різних рослин він має різну консистенцію. У соковитих плодах мезокарпій м’ясистий, з великим вмістом цукрів. Ендокардій у різних рослин має неоднакову будову. Так, напр., у яблуні, груші він плівчастий, у гарбуза — волокнистий, а в персика, горіха грецького — здерев’яніло-кам’янистий. За характером О. плоди поділяють на сухі і соковиті.

Осморегуляція — фізіологічні і фізико-хімічні процеси в організмі, що забезпечують відносну сталість осмотичного тиску його внутрішнього середовища (лімфи, крові, міжклітинної рідини).

          Осмотичний тиск у біологічних системах – тиск, обумовлений речовинами, розчиненими у клітинах і рідинах середовищах організму.

          Панміксія — вільне схрещування достатевих особин у межах популяції, що ґрунтується на випадковому однаково вірогідному поєднанні гамет усіх типів. При повній П. будь-яка самка популяції має однакову вірогідність паруватися з будь-яким самцем.

          Партеногенез, дівоче розмноження — одна з форм статевого розмноження організмів, при якій яйцеклітини розвиваються без запліднення.

Патогенність — здатність мікроорганізмів спричиняти захворювання.

          Пенетрантність, гена вияв — здатність гена виявлятися у фенотипі організму.

          Первинний ендосперм — жіночий зародок, гамет офіт голонасінних з архегоніями у верхній частині. Клітини первинного ендосперму спочатку гаплоїдні, потім внаслідок злиття ядер стають поліплоїдними і виконують функцію запасної тканини насінини.

          Перехресне запилення, алогамія (від грец. алос — інший і гамос — шлюб) — перенесення пилку з тичинки однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки тієї самої або іншої рослини у покритонасінних рослин, з мікростробілів на насінний зачаток у голонасінних. Перехресне запилення здійснюється за допомогою тварин (зоофілія), комах (ентомофілія), вітру (анемофілія), води (гідрофілія) тощо.

          Пилок — сукупність пилкових зерен у насінних рослин. Пилкове зерно — це чоловічий гамет офіт квіткових рослин, що утворюється з мікроспори у наслідок одного або двох мітотичних поділів. У переважної більшості рослин пилкове зерно вкрите двома оболонками: зовнішньою — екзиною та внутрішньою — інтиною. Екзина — товста, здебільшого кутинізована, з різноманітними виростами. Інтина тонка, целюлозна. В екзині залишаються не потовщенні місця — пори, через які в майбутньому проходить пилкова трубка. Всередині П.з. є вегетативна клітина (більша за розмірами), з якої шляхом мітозу утворюється два спермії. Розміри П.з. варіюють від 0,008 мм (у фікуса) до 0,2 мм (у гарбуза). Як величина, так і форма П.з. змінюється залежно від сорту і виду рослин. П.з. багаті на різні поживні речовини (олії, крохмаль, цукор тощо) та різноманітні ферменти. Пилок певний час зможе зберігатися, залишаючись життєдіяльним (від 12 год. ц деяких сортів жита до 10 років у фінікових пальмах). Цю властивість П. використовують у практиці рослинництва при введенні нових сортів.

          Плазміни, епісоми — позахромові спадкові чинники вцитоплазмі клітини, не є обов’язковими компонентами клітини. Містяться у бактеріях, синьо-зелених водоростях, дріжджах, іноді в клітинах вищих органів.

          Пластичність генетична — здатність генотипів змінюватися й таким чином пристосовуватися до мінливих умов середовища, має місце лише за наявності прихованої (потенційної) генетичної мінливості в популяціях організмів.

          Плід (грец. карпос, лат. фрукту) — генеративний орган покритонасінних рослин, що містить насінину (насінини) і утворюється після запліднення з маточки, а іноді й з інших частин квітки (напр., у суниць в утворенні плоду бере участь квітколоже; у шовковиці — оцвітина; у видів рослин лободових — приквітки та ін.). Плід складається з оплодня (перекарпія) та насінини (насінин). За характером оплодня плоди поділяються на сухі і соковиті. Серед сухих плодів розрізняють нерозкривні (горіх, горішок, жолудь, сім’янка, зернівка, крилатка) й розкривні (листянка, біб, стручок, стручечок, коробочка). До соковитих належать ягоди, яблуко, гарбузина, банан, гесперидій (помиранець), кістянки (сухі і соковиті). Сукупність плодів, що утворилися з кількох маточок однієї квітки, називають збірними (напр., збірна сім’янка малини, збірна кістянка ожини. Плоди, сформовані із суцвіть, в одних окремі квіти щільно прилягають одна до одної, а плодики під час розвитку зростаються між собою, називають супліддям. Супліддя мають такі рослини, як буряк, соковиця, ананас, шовковиця та ін. За типом гінекею розрізняють апокарпні (прості і складні) і ценокарпні (синкарпні, панакарпні, і лізикарпні плоди).

          Плоїдність — вказує на те скільки разів у ядрі клітини повторено хромосомний набір (каріотип), характерний для статевих клітин або спор організмів даного виду.

          Подвійне запліднення — статевий процес у покритонасінних рослин, що здійснюється у зародковому мішку. При П.з. відбувається злиття одного спермія з ядром яйцеклітини, а другого — з ядром центральної клітини або з одним із полярних ядер. Із заплідненої яйцеклітини (зиготи) розвивається зародок, а із заплідненого ядра центральної клітини — ендосперм. П.з. відкрив С.Г.Навашин у 1898р.

          Полімерія (полігенія) — взаємодія однозначних алельних генів.

          Поліплоїдія — геном на мутація, з кратним збільшенням кількості хромосом у клітинах.

          Полісомія — наявність у каріотипі диплоїдного організму чи клітини однієї або кількох зайвих хромосом. Такі організми називають полісомінатами.

          Політенія — процес утворення політ енних хромосом, один з випадків ендомітозу.

          Популяційна генетика — розділ генетики, що вивчає генетичну будову і динаміку генетичного складу популяцій.

          Прогрес біологічний — удосконалення організмів окремих таксонів (виду, роду та ін.) у процесі еволюції.

          Продуценти — автотрофні організми, які з ланцюга живлення продукують органічну речовину з простих неорганічних речовин.

          Прокаріоти — до ядерні організми, які не мають типово сформованого ядра і ядерної мембрани. До них належать бактерії, синьо-зелені водорості.

          Промотор — ділянка ДНК, один з регуляторних елементів оперона, складається з 80-90 пар нуклеотидів. До П. приєднується фермент РНК-полімераза, що має значення для здійснення транскрипції.

          Проникність біологічних мембран — здатність мембран біологічних пропускати в клітину або з неї молекули різних речовин та іони.

          Пронуклеус — гаплоїдне ядро статевої клітини — гамети.

          Радіаційна генетика — наука, що вивчає генетичну дію випромінювань, виникнення спадкових змін (мутацій) під впливом різних випромінювань.

          Реверсія — 1) В генетиці — перехід мутантного алеля назад до вихідного або дикого типу (зворотна мутація0. Виникає спонтанно або під дією різних мутагенів. 20 У рослин – поява у рослинних гібридів або химер пагонів, які за генотипом відповідають одному з компонентів комбінації.

3) Те саме що й атавізм.

          Редуплікація, реплікація — внутрішньоклітинний багатоетапний процес копіювання нуклеїнових кислот, лежить в основі відтворення генів, хромосом, плазмів, вірусів.

          Редуценти, деструктори — організми, які в процесі своєї життєдіяльності і нагромадження біомаси перетворюють (мінералізують) мертву органічну речовину на неорганічні сполуки, що можуть бути використані рослинами-продуцентами.

          Рекапітуляція — повторення організмами під час онтогенезу ознак, що були властиві їхнім предкам, але в процесі еволюції зникли в дорослих формах, відображає етапи історичного розвитку далеких предків організму.

          Рекомбінація — перерозподіл генетичної інформації у нащадків. Важливе джерело комбітативної мінливості і тому є одним з чинників еволюції.

          Репарація в генетиці — ферментативний процес виправлень ушкодження ДНК, що виникає внаслідок дії різних мутагенів, а також під час нормального біосинтезу ДНК.

          Реп ресор — особливий регуляторний білок. Що контролює синтез (транскрипцію) матричної або інформаційної РНК з певного оперона. Приєднуючись до оперона, реп ресор «вимикає» його і тим самим блокує роботу структурних генів, тобто синтез і-РНК припиняється

          Репродуктивна біологія (від лат. re — префікс, що осначає повторність дії, і produco — виробляю, створюю) — розділ ботанічної науки. Що вивчає сукупність генетичних, структурно-морфологічних і функціональних процесів у зв’язку з еколого-фізіологічними та віковими змінами, які обумовлюють перехід апікальних меристем від вегетативного до генеративного стану та утворення спеціалізованих статевих органів розмноження.

          Рецесивність — форма генотипного вияву гена. Як правило. Рецесивний алель гена виявляється лише за відсутності домінантного.

          Реципрокне схрещування — система схрещувань, яку використовують для з’ясування характеру успадкування ознак. Включає два схрещування: пряме і зворотне.

          Розщеплювання в генетиці – розходження алельних пар генів у різні статеві клітини при випадковому розподілі хромосом у мейозі. Спостерігається, зазвичай. У нащадків від самозапилення або схрещування між собою організмів, гетерозиготних за однією чи кількома парами алельних генів.

          Решітка Пеннета — система запису різних комбінацій генів у поколіннях.

          Сайт — найменша ділянка гена, що здатна незалежно від інших ділянок мутувати і рекомбінувати. Мінімальний розмір С. — одна пара нуклеотидів (у вірусів – один нуклеотид)

          Самозапилення, автоміксис — злиття чоловічої і жіночої статевої клітини (гамет), що належать тому самому організмові.

          Саморегуляція, авторегуляція — здатність біологічної системи до відновлення стабільного рівня тих чи інших функцій після їхньої зміни. Існує на всіх рівнях організації живої матерії (від молекулярного до надорганізмового) і має різні механізми. В основі саморегуляції лежить принцип зворотного зв’язку.

          Селекція — теорія і практика створення високопродуктивних сортів і гібридів рослин, поділ тварин і штамів мікроорганізмів.

          Середовище — сукупність умов. У якому існують мікроорганізми.

          Смертність — число особин, які померли або загинули у популяції протягом певного проміжку життя.

          Смерть — необоротне припинення життєдіяльності організму, неминуча кінцева стадія індивідуального існування будь-якої живої системи від найпростіших до багатоклітинних високоорганізованих істот — тварин і людини.

          Соматична гібридизація — злиття двох або кількох соматичних клітин (нестатевих) в одну загальну клітину. Може відбуватись в живому організмі або при штучному культивуванні клітин.

          Спадковість – здатність живих організмів передавати особинам наступного покоління морфоанатомічні,  фізіологічні, біохімічні особливості своєї організації, а також характерні риси становлення цих особливостей у процесі онтогенезу.

          Спадковість пластидна — різновид спадковості цитоплазматичної, здійснюваної за допомогою пластону (тобто самих пластид без участі ядра клітини); позаядерних генів (плазмонів) локалізованих у пластидах.

          Спадковість цитоплазматична, позаядена спадковість, поза хромосомна спадковість — спосіб передавання генетичної інформації , локалізованої не в ядерних генах, що входять до складу хромомсом, а в цитоплазмі та її структурних елементах — мітохондріях, пластидах, плазмідах та ін. Поза ядерні гени здатні до розмноження і випадково розподіляються по дочірних клітинах.  Вони передаються наступному поколінню у складі цитоплазми яйцеклітини.

          Спеціалізація — напрям еволюційного процесу, вузькі морфофізіологічні пристосування окремих видів тварин і рослин до відносно постійних умов навколишнього середовища; один із шляхів біологічного прогресу.

          Спіралізація хромомсом — процес скорочення й ущільнення хромосом, що передує поділу клітини (мітозу та мейозу).

          Старіння — закономірно виникаючі в процесі індивідуального розвитку особини (онтогенезу) вікові зміни, що починаються задовго до старості й обмежують пристосовні властивості організму та збільшують імовірність смерті.

          Статеве розмноження — спосіб розмноження організмів. При якому нова особина розвивається із зиготи, що виникає під час злиття чоловічих та жіночих клітин (гамет).

          Статеві хромосоми — хромосома або група хромосом, що генетично зумовлюють формування статі особин. У більшості тварин і людини жіноча стать характеризується наявність в геномі двох ідентичних статевих хромосом — Х-хромосом, чоловіча стать — поєднання однієї Х-хромосоми з однією Н-хромосомою.

          Стать — сукупність ознак, які забезпечують статеве розмноження і відрізняють жіночі і чоловічі особини. Ознаки статі у тварин виявляються у морфологічних, фізіологічних та біохімічних особливостях організму, у складних актах поведінки тварин тощо.

          Супресія (інгибитор) — гени, які подавляють дію інших генів.

          Схрещування — природне або штучне сполучення двох спадково різних статевих клітин при запліднення.

          Теломера – особливий сегмент на вільному кінці хромосоми. При хромосомних перебудовах, викликаних мутагенами, окремі фрагменти хромосоми можуть знову приєднуватися, але лише тим кінцем, на якому немає теломери. Таким чином теломера перешкоджає поєднанню інших хромосом чи хромосомних фрагментів.

          Тичинка (лат. стамен) — чоловічий генеративний орган квітки, що являє собою видозмінений мікро спорофіл. Т. складається з тичинкової нитки, в’язальця і пиляка, в гніздах якого розвивається пилок. Є квітки з однією тичинкою (канна), з двома (бузок) і багатьма (жовтець).

          Тотипотентність, омніготентність — тотожність за генотипом усіх клітин організму і їхня здатність до реалізації генетичної інформації в усіх характерних для організму морфологічних, біохімічних, та фізіологічних ознаках. Т. властива і рослинам, і тваринам. Реалізація Т. залежить від внутрішнього і зовнішнього середовища і потребує певних умов. Завдяки Т. з однієї частинки, або навіть клітини, вегетативного органа (кореня, стебла, листка — у рослин) або самотинної клітини ( у тварин), що культивується в штучних умовах, можна одержати цілий організм. Явище Т. використовується в генетичній інженерії.

            Транзиції – один з типів мутації, що полягають в заміні азотистої основи в молекулі ДНК. При Т. одна піримідинова основа замінюється на іншу піримідинову (цитозин на тимін або навпаки), а пуринова – на іншу пуринову (гуанін на аденін або навпаки).

          Трансверсії – один з типів мутацій, що полягають у заміні азотистої основи в молекулі ДНК. При Т. піримідинова основа (тимін, цитозин) замінюється пуриновою (аденін, гуанін) або пуринова основа – піримидиновою.

          Трансдукція – явище перенесення генів з одного організму (хазяїна) за допомогою вірусу, що розмножується в цьому організмі, до іншого, сприйнятливого до цього вірусу.

          Транскрипція – перший етап біосинтезу білків, при якому відбувається перенесення генетичної інформації. В його основі лежить процес переписування послідовності нуклеотидів ДНК у послідовність нуклеотидів матричної РНК.

          Транслокація – 1) Тип хромосомних мутацій, що виникають при одночасних розривах у двох або більше не гомологічних хромосомах з наступним взаємним обміном між відірваними частинами хромосом. Т. не виявляються у фенотипі ні гомозиготному, ні в гетерозиготному станах (за винятком ефекту розташування гена). При транс локації змінюються групи зчеплення генів, які виявляють цитологічними або генетичними методами. 2) Процес перенесення в клітину і з неї різних речовин через мембрани біологічні за участю спеціальних систем транспорту. 3) Пересування у рослин води ксилемою і поживних речовин лубом.

          Трансляція – другий етап біосинтезу білків, при якому відбувається переведення генетичної інформації, записаної у вигляді послідовності нуклеотидів і РНК, упослідованість амінокислот поліпептидних ланцюгів білків; здійснюється на рибосомах.

          Транспозиція – один з типів хромосомних перебудов, при якому відбувається вставка в будь-яке місце хромосоми фрагменту, що містить гени, невластиві цій ділянці хромосоми.

          Трансформація – передавання генетичної інформації клітині раципієнту від клітини-донора за допомогою ДНК.
          Триплет – комбінація з трьох послідовно розміщених нуклеотидів у молекулі нуклеїнової кислоти, що кодує одну амінокислоту в синтезі білків. У молекулах і-РНК називають кодонами, в т-РНК – антикодонами. Взаємодія триплета антикодона з кодоном визначає специфічність синтезованого в процесі трансляції поліпептиду.

          Трофічні рівні – групи організмів, що пов’язані кормовими зв’язками, які забезпечують необхідний рівень обмінних процесів у екосистемі (біоцинозів).
          Тургор у рослин – стан напруження клітин рослин, зумовленою взаємним тиском оболонки рослинної клітини та протопласта.

          Уніваленти – поодинокі, неспарені хромосоми в першому поділі мейозу, утворюються переважно анеуплоїдів, гаплоїдів обо віддалених гібридів за відсутності кон’югації хромосом або при передчасному розходженні бівалентів. Здебільшого У. не орієнтуються, як це потрібно, між полюсами. Можуть відійти випадково до того чи іншого полюса. Це викликає порушення у розходженні хромосом під час другого поділу мейозу і спричиняє появу організмів з порушенням у каріотипі.

          Успадковуваність – частина генотипові зумовленої мінливості в загальній мінливості фенотипній різноманітності популяції. У. вимірюють коефіцієнтом h2 (відношення генотипової мінливості до фенотипної), вираженим у відсотках або частках одиниці. Коефіцієнт h² належить до найважливіших параметрів, що слугують для характеристики популяції за кількісними ознаками. При h²= 100% різноманітність особин зумовлена лише генотиповою мінливостю, при h² = 0% - модифікаційною мінливістю.

          Феногенетика – розділ генетики, що вивчає шляхи реалізації генетичної інформації він гена до ознаки під час онтогенезу. Дослідження з феногенетики проводять на молекулярному, клітинному та організмовому рівнях.

          Фенокопія – неспадкова зміна фенотипу, що виникає під впливом зовнішніх чинників та своїм виявом подібна до спадкових змін – мутацій.
          Фенотип – сукупність властивостей і ознак організму, що склалися на основі взаємодіє генотипу з умовами зовнішнього середовища. Ф. ніколи не відображає генотип цілком, а лише ту його частину, яка реалізується в даних умовах онтогенезу. В процесі розвитку організму Ф. змінюється.

Ферменти – білки, кожний з яких здатний вибірково каталізувати певну біохімічну реакцію, відіграють провідну роль у регуляції обміну речовин, випливаючи на перебіг всіх життєвих процесів.
          Фертильність – здатність зрілого організму давати життєздатніх нащадків. Під Ф. розуміють і репродуктивну здатність (здатність до розмноження).
          Філогенетика, біогенеалогія – наука, що вивчає особливості історично розвитку (філогенезу) різних груп організмів.
          Філогенез – історичний розвиток організмів окремих систематичних категорій (таксонів) і всього органічного світу.
          Філогенетичні ряди – види (або систематичні групи) організмів, які поступово змінюють один одного в процесі історичного розвитку.
          Фосфорилювання – заміщення атома водню в молекулах неорганічних та органічних сполук залишком кислот фосфору, найчастіше фосфорної кислоти. Так зване біологічне Ф. – ферментативне утворення з фосфорної кислоти та органічних сполук складних ефірів, які беруть участь у обміні речовин та енергії в організмі.
          Фотосинтез – утворення рослинними організмами органічних речовин за допомогою світлової енергії, що поглинається хлорофілом та іншими фотосинтетичними пігментами. В процесі фотосинтезу відбувається перетворення світлової енергії на енергію хімічних зв’язків.

Фрагментація - 1) Розривання хромосоми або хроматиди на частини (фрагменти). 2) Поділ паличковидних бактерій або гіф на короткі палички або відрізки поперечною сегментацією (перешнуровуванням).

Функція - специфічна діяльність організму, його органів, тканин і клітин, в більш широкому біологічному розумінні також популяцій, екосистем і інших утворювань за участю живого.

Харді-Вайнберга принцип (закон) - за відсутності зовнішнього тиску якого-не-будь чинника частоти генів у нескінченно великій панміктичній популяції стабілізуються протягом одної зміни поколінь, тобто в такій гіпотетичній популяції без тиску якого-небудь чинника частоти генів залишаються постійними. Звідси виходить, що в результаті мутацій у всіх популяціях є спадкова неоднорідність, яка створює генетичні передумови мінливості як основи для природного добору. Принцип (закон) Харді-Вайнберга виражається рівнянням:

при частоті алеля А, рівній р, і частоті алеля а, рівній g , ( р + g = 1), частоти трьох генотипічних класів АА, Аа і аа складають р² + 2рg + g² = 1.

Хемосинтез - утворення органічних речовин з С02 деякими безбарвними бактеріями в ході їхньої життєдіяльності за рахунок енергії окислення неорганічних речовин; тип живлення (хемолітоавтотрофія). Відбувається без участі світла подібно до темнової фази фотосинтезу. Хемосинтезуючі мікроорганізми є облігантими анаеробами. Відповідно до таксономічної належності окислюють неорганічні сполуки різних хімічних елементів: Н, И, в, Ге, Мп, БЬ; деякі організми - окис вуглецю, метан.

Химери - організм або його частина, що складається з генетично різнорідних ділянок тканин або клітин. Можуть утворюватись штучно - при пересаджуванні органів тканин або клітин, спонтанно або в результаті виникнення мутацій. Нащадки химери відповідають генотипу клітин, з яких вони походять.

Хіазми - Характерні фігури (у вигляді косих хрестів), що утворюються в профазі 1-го мейозу на стадії диплотени в результаті кон’югації гомологічних хромосом, кожна з яких складається з двох хроматид (бівалентів). Є наслідком кросинговеру.

Хроматида - одна з двох половинок хромосом. У мітозі кожна з двох X. хромосоми після розходження в дочірні ядра стає самостійною хромосомою.

Хроматин - речовина, що знаходиться в хромосомах ядра клітини тваринних і роб« линних організмів, являє собою нуклеопротеїд. Забарвлюється основними барвниками.

Хромомери - потовщені, щільно спіралізовані ділянки хроматид, з яких склі* дається хромосома. Під мікроскопом найчіткіше виявляються в профазі мітозу й мейоиу і мають вигляд гранул, розміщених вздовж хромосоми.

Хромосоми — структури клітинного ядра, що забезпечують передавання спадково! інформації від клітини до клітини та від покоління до покоління.

Хромосомна теорія спадковості - теорія, за якою матеріальними носіями спад* ковості є хромосоми.

Хромосомні перебудови, аберації хромосом — сегментні мутації, що змінюють струн» туру хромосом шляхом втрати або збільшення кількості окремих фрагментів, а також зміни місця й порядку їхньої локалізації. Виникають спонтанно, але частота X. п, збільшується під впливом мутагенних чинників. Можуть виникати як у межах однієї хромосоми, так і між гомологічними й негомологічними хромосомами.

Хромоцентр — щільно спіралізована гетерохроматинова ділянка хромосоми. Вияв­ляється після спецзабарвлення в інтерфазному ядрі. Великі хромоцентри спостерігаються а центромерній або теломерній ділянках хромосоми. Функції хромоцентра не з'ясовано.

Хвороба Дауна — спадкове захворювання, викликане нерозходженням 21-ї пари хромосом (в клітині виявляються 3 хромосоми замість двох) і пов'язане з важкими пору« ш шнями розумового і фізичного розвитку.

Центромера — щільне тільце в ділянці первинної перетяжки хромосоми. До Ц. під ч.яс мітозу або мейозу прикріплюються нитки веретена поділу клітини, які сприя-і ють розходженню дочірніх хромосом в анафазі до полюсів клітини. Ц., як частина хромосоми, здатні самовідтворюватися. Хромосоми, що не мають Ц., не беруть участі у поділі клітини й губляться, не включившись у дочірні клітини.

Центросома, цитоцентр — органела, що міститься переважно біля ядра, виявлена в усіх клітинах багатоклітинних тварин, найпростіших, деяких рослин. Складається з 1-2, а іноді більше центріолей, оточених щільним шаром цитоплазми - центросферою. Функції центросоми пов'язані з процесом поділу клітини (визначає орієнтацію верете­на поділу клітини, розходження хромосом до полюсів), а також бере участь у розвитку джгутиків, миготливих війок.

Цис-Транс-Тест - метод генетичного аналізу, що дає змогу визначити знаходжен­ня двох мутацій в одному чи в різних генах.

Цистрон - ділянка хромосоми, що відповідає за синтез одного білка (або поліпеп- тида), однієї р-РНК чи т-РНК і визначає їхню специфічність.

Цитогенетика - наука, що вивчає закономірності спадковості у взаємозв’язку з будовою і функціями внутрішньоклітинних структур. Досліджує переважно зміни струк­тур хромосом, їхню поведінку в мітозі й мейозі, рекомбінації генів, переведення їх від клітини до клітини, від батьків — нащадкам.

Цитологічні карти хромосом — схематичне зображення хромосом із зазначенням місця розташування на них генів, яке одержують за допомогою цитологічних методів.

Цитологія — наука про будову, функціонування та еволюцію клітин.

Цитоплазма - частина клітини без ядра і його оболонки. Складається з гіало­плазми й розміщених у ній органел та включень клітини.

Цитоплазматична чоловіча стерильність — нездатність організмів чоловічої статі продукувати життєздатні статеві клітини, зумовлена спадковими елементами цитоплазми.

Цикл Кребса, цикл лимонної кислоти, цикл трикарбонових кислот - циклічний ферментативний процес повного окислення в організмах активованої оцтової кислоти до С0₂ і Н₂0. Ц. К. - кінцевий шлях, що завершує розпад вуглеводів, жирів і білків у організмі тварин, у результаті якого накопичується енергія, що забезпечує їхню життє­діяльність. Ц. К. тісно пов’язаний з диханням і гліколізом.

Штам - чиста культура мікроорганізмів одного виду, виділена з будь-якого се­редовища.

Штучне запилення - перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки люди­ною механічним способом (пінцетами, щіточками тощо), яке застосовується при гібри­дизації, для виведення нових сортів, для підвищення врожайності перехреснозапильних рослин, інколи при несприятливих кліматичних умовах, коли затруднене природне пере­хресне запилення. Штучне запилення рослини пилком іншого виду або сорту рослин називають схрещуванням і застосовують у селекційній роботі.

Ядро (грец. каріон, лат. нуклеус) - органела евкаріотичної клітини, кулеподібне, овальне тільце, яке занурене у цитоплазму. Компоненти Я. - ядерна оболонка, нуклеоплазма, хроматин, одне або декілька ядерець. Ядерна оболонка представлена двома мембранами, між якими є перинуклеарний простір. Зовнішня мембрана з'єднується в окремих місцях з ендоплазматичною сіткою. В оболонці Я. є пори. Нуклеоплазма (каріоплазма) - білково-ліпоїдна колоїдна система. Хроматин складається з нуклеопротеїдів, з нього будуються хромосоми. Я. є носієм спадкової інформації. Розміри Я. - від 0,5 до 500 мкм діаметром. Вищі рослини мають Я. 20-25 мкм діаметром. Я. відкрив англійський ботанік Р. Броун (1831).

Яйцеклітина - жіноча статева клітина (гамета) рослинного організму, з якої внаслідок запліднення утворюється зигота. Я. завжди нерухома, більша за спермато­зоїд, або спермій і має великий запас поживних речовин.

Ядро клітинне - найважливіший структурний компонент клітин еукаріотичних організмів, основною функцією якого є збереження і передавання генетичної інформації.